Пацієнт звертається до лікаря-психолога зі скаргами на постійну напругу та занепокоєння, які існують незалежно від конкретних ситуацій. Психолог хоче оцінити схильність клієнта до тривожних переживань як стійку особистісну рису. Який інструмент відповідає цій меті?

Шкала Спілбергера—Ханіна розрізняє два види тривожності:
реактивну (ситуативну) — тривога як реакція на конкретну ситуацію;
особистісну — стійка схильність людини сприймати різні ситуації як тривожні та реагувати на них занепокоєнням.
У питанні прямо зазначено, що тривожність існує незалежно від конкретних ситуацій і потрібно оцінити її як стійку особистісну рису → особистісна тривожність за Спілбергером—Ханіним.

Чому інші варіанти?
A. Шкала самооцінки депресії Бека — оцінює вираженість депресивних симптомів, а не особистісну тривожність.
C. Шкала соціальної тривожності — оцінює тривогу, пов'язану переважно із соціальними ситуаціями.
D. Тест шкільної тривожності Філліпса — призначений для оцінювання тривожності у школярів, тому не підходить для цього дорослого пацієнта.
E. Методика вимірювання рівня тривожності Тейлора — оцінює загальний рівень тривожності, але в цій задачі спеціально потрібно визначити стійку особистісну тривожність, для чого оптимально використати шкалу Спілбергера—Ханіна.