У крові хворого загальна кількість лейкоцитів 90 • 109/л. В лейкоцитарній формулі: е.- 0%, б.- 0%, ю.- 0%, п.- 2%, с.- 20%, лімфобласти - 1%, пролімфо-цити - 2%, лімфоцити - 70%, м.- 5%, наявні клітини Боткіна-Гумпрехта. Клінічно: збільшені шийні, підщелепні лімфатичні вузли. Для якої патології характерна така клінічна картина?

Діагноз хронічного лімфолейкозу базується на сукупності наступних патогномонічних ознак. Кількість лейкоцитів дуже підвищена (90•109/л), що свідчить про пухлинну проліферацію. У лейкоформулі різко переважають зрілі лімфоцити (70%). Це характерно саме для хронічних форм, де пухлинні клітини встигають дозрівати. Тому в ЗАК наявні в невеликій кількості проміжних форм (лімфобласти – 1%, пролімфоцити – 2%) підтверджує лімфоїдну природу пухлини, але переважання зрілих клітин виключає "гострий" процес. Та найголовніге Тіні Боткіна– Гумпрехта = ключова діагностична ознака. Зруйновані під час приготування мазка ядра пухлинних лімфоцитів, які є дуже крихкими. Їх наявність майже завжди вказує лише на хронічний лімфолейкоз.

Ключові слова: лейкоцитів 90 • 109/л, лімфобласти – 1%, пролімфоцити – 2%, лімфоцити – 70%, м.– 5%, наявні клітини Боткіна– Гумпрехта

Хронічний мієлолейкоз – присутній високий лейкоцитоз, але за рахунок клітин мієлоїдного ряду (нейтрофілів, мієлоцитів, промієлоцитів) та характерної "еозинофільно– базофільної асоціації", якої тут немає.
Гострий лімфолейкоз – масовим накопиченням лімфобластних клітин у кістковому мозку та крові.
Лімфогранульоматоз – характеризується вузловими ураженнями лімфатичних вузлів із наявністю клітин Березовського– Штернберга, селезінка має характерний вигляд «порфірової».
Інфекційний мононуклеоз – супроводжується лімфоцитозом, але характерні клітини – атипові мононуклеари, а не тіні лімфоцитів.