Хворий 52-х років зі стійким підвищенням артеріального тиску до 200/110 мм рт.ст. помер при явищах хронічної серцево-судинної недостатності. На розтині: маса серця 600 г, товщина стінки лівого шлуночка 2,2 см, порожнини серця розширені. Гістологічно виражений гіаліноз і склероз артеріол міокарда. Для якого захворювання характерні описані зміни?

Описана картина є класичним прикладом ураження серця та судин при тривалій артеріальній гіпертензії:

Гіпертрофія міокарда: Маса серця 600 г (норма — 250–300 г) та товщина стінки лівого шлуночка 2,2 см (норма — до 1,2 см) свідчать про робочу гіпертрофію. Серце змушене працювати з великим навантаженням, щоб проштовхувати кров проти високого опору в судинах.

Ексцентрична гіпертрофія: Розширення порожнин серця на фоні потовщення стінок вказує на стадію декомпенсації, що клінічно проявилося хронічною серцево-судинною недостатністю.

Гіаліноз та склероз артеріол: Це патогномонічна ознака гіпертонічної хвороби. Постійний високий тиск пошкоджує дрібні судини (артеріоли), що призводить до просочування їхніх стінок білками плазми з наступним перетворенням на щільну безструктурну масу (гіалін).

Чому не підходять інші варіанти?
Атеросклероз артерій серця: Вражає переважно великі та середні (коронарні) артерії, а не артеріоли. Призводить до розвитку ішемічної хвороби серця (стенокардії, інфаркту), а не до рівномірної гіпертрофії всього шлуночка.

Гіпертрофічна кардіоміопатія: Це генетичне захворювання, при якому спостерігається потовщення міокарда (часто асиметричне) без зв'язку з високим артеріальним тиском.

Дилятаційна кардіоміопатія: Характеризується різким розширенням порожнин серця при відносно тонких стінках (міокард стає в'ялим, а не масивним).

Ендоміокардіальний фіброз: Рідкісне захворювання (частіше тропічне), при якому відбувається розростання сполучної тканини безпосередньо у внутрішній оболонці серця (ендокарді), що призводить до обмеження його наповнення.