Пацієнт віком 32 роки впродовж чотирьох років хворіє на хронічний гломерулонефрит. Шпиталізований із ознаками анасарки: АТ - 185/105 мм рт. ст. В аналізі крові виявлено: гемоглобін - 110 г/л, еритроцити - 2,6*10^12/л, лейкоцити - 9,5*10^ 9/л, залишковий азот - 32 ммоль/л, загальний білок - 50 г/л. Яка зміна з найбільшою вірогідністю вказує на гломерулонефрит із нефротичним синдромом?

Правильна відповідь: Гіпопротеїнемія
Ключові слова: загальний білок - 50 г/л (норма 65–85 г/л для дорослих)

У цього пацієнта спостерігається типова клініко-лабораторна картина гломерулонефриту з нефротичним синдромом, що характеризується масивною втратою білка з сечею (протеїнурією). Це призводить до зниження рівня білка в крові — гіпопротеїнемії, яка, у свою чергу, є головною причиною розвитку анасарки (загальних набряків) через зменшення онкотичного тиску плазми.
Гіпопротеїнемія — ключова ознака нефротичного синдрому. Через ураження клубочкових мембран білки плазми (переважно альбуміни) проходять у сечу, що спричинює їх втрату, падіння онкотичного тиску та формування набряків.

Анемія часто спостерігається при хронічному гломерулонефриті внаслідок зниження синтезу еритропоетину нирками, однак це також неспецифічна ознака.

Анасарка — це наслідок гіпопротеїнемії, а не її причина, тому вона є симптомом, але не показником, який прямо підтверджує нефротичний синдром.

Лейкоцитоз свідчить про можливий запальний процес, але не має прямого зв’язку з нефротичним синдромом.

Гіперазотемія (підвищення залишкового азоту) вказує на зниження фільтраційної функції нирок, характерну для хронічної ниркової недостатності, але не є специфічною ознакою саме нефротичного синдрому.