Пацієнта віком 65 років шпиталізовано до лікарні зі скаргами на відчуття важкості в підреберних ділянках, збільшення лімфатичних вузлів, загальну слабкість, головний біль. Під час обстеження виявлено: гепатоспленомегалія, еритроцити - 2,3*10^12/л, лейкоцити - 90*10^9/л, лімфоцити - 75%, ШОЕ - 35 мм/год, в мазку периферичної крові багато тіней Гумпрехта. Для якого захворювання характерна така клінічна картина?

Для хронічного лімфолейкозу характерні значне збільшення кількості лейкоцитів (90 – 10*9/ л) за рахунок лімфоцитів( 75%), гепатоспленомегалія, генералізована лімфаденопатія(ознаки системної проліферації лімфоїдної тканини), анемія та наявність у мазку периферичної крові тіней Гумпрехта (руйнування крихких лімфоцитів при приготуванні мазка). Саме така сукупність клінічних та лабораторних ознак є типовою для хронічного лімфолейкозу.

Ключові слова: тяжкості в підреберних ділянках, збільшення лімфатичних вузлів, гепатоспленомегалія, лейкоцити– 90 – 10*9/ л, лімфоцити – 75%, тіней Гумпрехта

Гострого мієлолейкозу – роявляється появою великої кількості мієлобластів (понад 30– 90%) у крові та кістковому мозку, а не зрілих лімфоцитів.
Гострого лімфолейкозу – наявність бластних клітин (понад 30– 90%) та феномен "лейкемічного провалу" (відсутність перехідних форм між бластами та зрілими клітинами).
Хронічного мієлолейкозу – супроводжується високим лейкоцитозом та спленомегалією, проте в лейкоцитарній формулі переважають гранулоцити на різних стадіях дозрівання (нейтрофільний зсув вліво до мієлоцитів та промієлоцитів).
Залізодефіцитної анемії – характеризується зниженням гемоглобіну, гіпохромією та мікроцитозом еритроцитів.