Жінка 62-х років скаржиться на частий біль у ділянці грудної клітки та хребта, переломи ребер. Лікар припустив мієломну хворобу (плазмоцитому). Який з перерахованих нижче лабораторних показників буде мати найбільше діагностичне значення?

Мієломна хвороба – це злоякісна пухлина, що характеризується пухлиним розростанням плазматичних клітин. Ці аномальні клітини синтезують величезну кількість однотипного, функціонально неповноцінного імуноглобуліну. Біль у кістках та переломи (ребер, хребта) виникають через те, що пухлинні клітини активують остеокласти, які руйнують кісткову тканину (остеоліз). Поява в сироватці крові цього аномального білка (М– градієнт або М– протеїн) є «золотим стандартом» діагностики. Його виявляють за допомогою електрофорезу білків сироватки крові.
Ці ж парапротеїни можуть проходити крізь нирковий фільтр, з'являючись у сечі як білок Бенс– Джонса (мієломні нирки), проте первинним і найбільш значущим показником у крові є саме парапротеїнемія.

Ключові слова: мієломну хворобу (плазмоцитому)

Гіперальбумінемія – підвищення альбуміну не характерне для мієломної хвороби, бо зміни стосуються саме глобулінової фракції, а не альбумінів.
Протєїнурія – може спостерігатися при мієломній хворобі (білок Бенс– Джонса в сечі), але це не є головним діагностичним показником, а лише додатковим критерієм ураження нирок.
Гіпоглобулінємія – зниження нормальних імуноглобулінів дійсно відбувається, але воно вторинне, а головним є поява патологічних парапротеїнів.
Гіпопротеїнемія – зниження загального білка в крові не є характерною ознакою мієломи, через накопичення парапротеїнів рівень білка буде підвищеним.